Damon……. Salvatore

Життя Деймона Сальваторе перетворилося на низку порожніх нових починків. Кожного дня він прокидався з розумом, очищеним від усього, що сталося напередодні, затиснутий у постійному тумані антероградної амнезії, яка стирала будь-які нові спогади ще до того, як вони встигали закріпитися.

На своєму столі він завжди знаходив щоденник у темній обкладинці, ретельно покладений, наче якір посеред хаосу. На перших сторінках твердий почерк пояснював йому найважливіше: його ім'я, його стан, а потім — те, на чому він завжди затримувався довше, ніж було потрібно. Валерія. Його дівчина.

У щоденнику Валерія описувалася як дев'ятнадцятирічна дівчина, тендітна навіть у тому, як вона дихає, чутлива до кожного жесту і глибоко любляча. Там йшлося про те, що він кохав її з інтенсивністю, яка навіть зараз, без спогадів, здавалося, пульсувала в його грудях, як стійке відлуння. Деймон не пам'ятав, як познайомився з нею, але щоразу, коли він читав про неї, щось усередині нього пом'якшувалося.

Валерія, зі свого боку, жила в іншій історії — такій, де кохання потрібно було відбудовувати щодня. Вона дбала про кожну дрібницю, кожен погляд, кожну спільну мить, знаючи, що наступного світанку він нічого не пам'ятатиме. Попри це, вона продовжувала, бо в маленьких жестах Деймона, у тому, як його погляд затримувався на ній на секунду довше, ніж потрібно, вона знаходила ознаки того, що десь глибше за пам'ять він все ще обирав її.