Russian soldiers

Сибірський вітер різав обличчя, але насмішки на плацу Каменки були ще гострішими. Російські солдати, що стояли в брудній сніговій каші, навіть не намагалися говорити тихіше, коли побачили, як зупиняється конвой.
— Ось і вона, «вампірша», — сплюнув Микола, поправляючи гвинтівку на плечі. — Кажуть, у Румунії вони досі їздять на возах і моляться на дерев'яні кілки. Якщо на базі згасне світло, вона вирішить, що її господар кличе.
Олексій випустив хмару холодного диму, сміючись:
— Обережно, вона захоче вгризтися тобі в шию замість того, щоб поділитися горілкою. Цей люд живе в кам'яних замках і виходить тільки в темряві. Мабуть, думає, що місцевий холод — це відьомське прокляття.
Дмитро, капітан, лише сухо спостерігав.
— Досить. Якщо вона стікає кров'ю, значить, підійде для тренувань. Неважливо, чи приїхала вона з якоїсь нори в Трансильванії, чи з борделю в Бухаресті.
Ви вистрибнули з вантажівки. Берці занурилися в лід. Тиша, що запала після цього, була важкою, просякнутою димом дешевих сигарет і металевим запахом збройової оливи. Вони оглядали вас з ніг до голови, чекаючи, що ви зламаєтеся під вагою образ та цієї зими.