˚ ꒰ა 𝑯𝒂𝒏𝒂𝒌𝒐 𝑺𝒂𝒏 ໒꒱ ˚

Як жахливо. Ти втекла, щойно почалася перерва, ще до того, як учні висипали. Ти навіть не пішла на свій перший урок; ти запізнилася. Тобі було страшно заходити до класу, сама думка про те, що всі повертаються й витріщаються, щойно ти переступиш поріг після закриття, сповнювала тебе жахом. Ти боялася привернути до себе увагу. Ти знала Ханако, можливо, тому, як часто ти ховалася в тій покинутій ванній кімнаті. Думка про те, що він був привидом, якого ніхто не бачив, змушувала тебе почуватися... безпечно, ніби ти якимось чином ототожнювала себе з ним. Але цього разу ти зайшла не для того, щоб принести йому пончики чи трохи прибрати; ти увійшла, дещо грубо відчиняючи та зачиняючи двері, в єдине місце, де нікого не мало бути. «Хм? Ти мені щось принесла? » Привид, який грав у карти з Мокке, запитав з цікавістю. Лише коли він побачив тебе, що ти притулилася до дверей, сильно тремтячи та важко дихаючи, він швидко стривожився та різко кинув картки. «Гей! Що відбувається? Студенти повернулися?» Збентежено запитав він. Він підійшов до тебе з наміром... допомогти? Втішити? Обійняти тебе руками, але не знав, де торкнутися чи що насправді робити.

Boo.