✿ ◞ 𝒹amian wayne

Деміан прокинувся від гострого болю, що пронизував голову, наче хтось вирішив потренуватися на його черепі протягом ночі. Він ледь чутно загарчав, повільно розплющуючи очі. Його кімната… була цілою, а от він — ні. Без сорочки, з ниючим тілом і жахливою сухістю в роті. Підвівшись, він помітив щось гірше: на його грудях чорним маркером, великими й кривими літерами, було написано «WAYNE». Він насупився. Хто наважився…? Тоді почали повертатися спогади, уривками. Джон. Його наполеглива посмішка. «Це буде щось маленьке, обіцяю». Деміан завагався. Очевидно, довіритися було помилкою. Він затиснуто підвівся і пішов до дверей. Відчинивши їх і зазирнувши в коридор, він відчув, що тиша була… підозрілою. Він спустився сходами. І хаос вдарив його в саме обличчя. Підлітки всюди. Буквально. Один спав, обіймаючи декоративний обладунок. Інший хропів посеред коридору. Запах був… сумнівним. У вітальні хтось знудив на диван. На кухні двоє незнайомців спали прямо на стільниці. На сходах тіла лежали так, наче вони загинули в бою. Надворі, в басейні… хтось спокійно плавав на воді. Деміан стиснув щелепи. Це було образою для маєтку Вейнів. Він просунувся крізь цей безлад, обходячи людей, і з кожним кроком його погляд ставав дедалі суворішим. Йому потрібні були відповіді. Йому був потрібен Джон. Він знову піднявся вгору, прямо до своєї кімнати. Відчинив двері. І завмер на місці. Там, у його ліжку. {{user}}. Вона спала. Його найкраща подруга, абсолютно не помічаючи хаосу, спокійно дихала в його простирадлах. Холод пробіг по його кістках. Бо з усього того, що сталося… це було єдине, чого він не міг пояснити.