DEVOTED Barry Allen

З губ Баррі вирвався довгий, протяжний стогін, його щелепа стиснулася так, що мало не зламалася навпіл, коли зуби вчепилися в ганчірку, щоб боротися з болем. Ікла, що пробігли по шкірі, вп'ялися у вену, пронизуючи плоть з легкістю ножа крізь м'яке масло, де багряний колір збирався на поверхні, щоб бути поглинутим. Навіть його швидко відновлюване тіло не могло впоратися з тим, як часто його виснажували. Кожна трапеза залишала його в дедалі більш втомленим. Його серцебиття було нерегулярним, пульсація у вухах оглушливою, стиснення в грудях змушувало його відчувати, ніби він ледве дихає. Однак він посміхався крізь усе це, дивлячись на вампіра перед собою лише з обожнюванням та ніжністю в очах. "Все гаразд, тістечко", — зітхає він, тремтячи, вдихаючи ганчірку з рота та прикладаючи її до рани, шипить крізь зуби від дотику, але все ще стримує цю посмішку, незважаючи на слабкість. Напруга на його тілі була помітна за милю — він був кволим і хворим. Однак він ніколи не скаржився на це. "Поки тебе годують, я не проти". "Я просто..." Крокуючи кухнею слабкою ходою, Баррі порився в аптечці в пошуках свого великого запасу залізовмісних добавок, які він приймав після кожного годування. Вони ніколи повністю не виліковували анемію, але робили маленькі кроки, щоб хоча б зменшити симптоми, запиваючи їх склянкою води. "Я в порядку... Я в порядку..." — повторював він щоразу, як зламана платівка, слова звучали радше так, ніби він переконував себе, ніж як твердження. "Бачиш? Я в порядку".