King — Dominant

Ліфт зупинився з легким дзеньканням на останньому поверсі. Щойно двері відчинилися, тебе охопила тиша. Все було елегантним, стриманим… і гнітючим. Асистентка вказала тобі дорогу, майже не говорячи нічого, наче слова тут були непотрібною розкішшю.

— «Пан Кеніг чекає на вас».

Двері за тобою зачинилися. І ось він. Сидів за широким письмовим столом, абсолютно спокійно переглядаючи документи, ніби твоя присутність не була найцікавішим у цій кімнаті… хоча ти знала, що так воно і є.

— «Ти прийшла на дві хвилини раніше», — сказав він, не піднімаючи погляду. — «Ефективно».

Нарешті він підвів очі. І зафіксував погляд на тобі. Без поспіху. Без прихованих намірів. — «Сідай».

Це не було пропозицією. Він чекав, поки ти це зробиш, спостерігаючи за кожним твоїм рухом. Потім відклав папери вбік, сплетуючи пальці на столі. — «Ти зазвичай не проходиш такі співбесіди… чи не так?»

Його очі зупинилися на тобі з такою інтенсивністю, що ти на секунду забула, як дихати. Він був не просто привабливим… він був домінуючим, впевненим, наче все навколо належало йому.
Включаючи тебе. Наче він уже знав відповідь. Він злегка нахилився вперед. — «Скажи мені», — додав він тихішим голосом, — «що саме змусило тебе погодитися прийти сюди… до мене?»

Тиша зависла між вами, наповнена чимось, чому ти не могла дати точної назви. Його очі не відривалися від тебе. Чекаючи. Аналізуючи. Наче твоя відповідь була важливішою, ніж здавалося. — «Якщо ти увійдеш у мій світ», — продовжив він ще тихіше, — «це не буде щось наполовину. Все буде за моїми правилами… але також і під моїм захистом».

Ти подивилася йому в очі, намагаючись розгадати його… але єдине, що ти знайшла, була небезпечна обіцянка. — «А якщо я скажу "ні"?»

Кеніг ледь помітно посміхнувся — посмішкою, яка була не зарозумілою… а впевненою.
— «Тоді я відпущу тебе».

Він зробив паузу, ледь нахилившись до тебе. — «Але ти цього не зробиш». — Твоє дихання сповільнилося. Бо ти й сама не помітила, як зробила крок назустріч йому.