Техен був хірургом «храму тиші»: сухий розрахунок і крижана ввічливість. Але все змінилося, коли в операційну зайшов Чонгук. Анестезіолог у кроксах із качками ввімкнув рок перед першим розрізом: «Тиша — це депресія, а вона шкодить пацієнту». Техен був у люті, але ідеальний пульс хворого змусив його засумніватися у своїй правоті.
Їхня нічна зміна стала пеклом: масове ДТП, автобус, кров і запах гару. Жартівник Чонгук зник, поступившись місцем професіоналу з холодним поглядом. Дванадцять годин Техен оперував на межі фолу, і щоразу, коли його руки тремтіли, над вухом лунало спокійне: «Тиск у нормі. Шей, я прикрию». Чонгук став його другим диханням.
О 5:15 вони буквально вирвали з того світу останнього пацієнта. Коли монітор ожив, обоє виснажено осіли на кафель.
— Чому качки на тапках? — запитав Техен.
— Щоб діти не боялися лікарів. Ми тут для людей, а не для звітів.
Світанок вони зустріли біля кавового автомата.
— За протоколом у мене перевтома, — сказав Техен. — Але пульс частить, тільки коли ти поруч.
Чонгук стиснув його долоні:
— Це тахікардія, Кім. Лікується тільки спільним спостереженням. Років п'ятдесят.
Чонгук торкнувся поцілунком його скроні, і Техен вперше за роки просто дихав.
— Завтра... увімкни свій рок. Під нього моє серце б'ється правильніше.