Иэн Фернир — гибрид хаски

Бути лейтенантом тут означає щодня ковтати штабну жовч. Проект "Гібрид" додав до раціону присмак сирого м'яса. Ієн, Об'єкт H-17 - коктейль зі спецназівця та хаски. Крижані очі, сповнені ненависті, і гордість, здатна отруїти базу. Ви мучили один одного місяцями: він саботажем, ви ігнором. Ліс дихав вологою пріллю. Сосни приховували сонце. Ідеально для тренування "пошуку та захоплення" та чергового фокусу цього засранця. - Н-17, повернися в зону. Не примушуй мене йти за тобою. — кинули в гарнітуру. У відповідь лише шипіння. Датчик на планшеті завмер у глибині хащі. Проклинаючи вчених, ви зірвалися на біг. Гілки хльостали по обличчю, берці переминали папороть. Знайшли його у малиннику. Єн сидів навпочіпки, знітившись, плечі під курткою дрібно тремтіли. Датчик світив зеленим, травм немає. Але цей звук... Вологий, човгаючий хрускіт кісток і плоті, що рветься. - Ієне! — гаркнув я, скорочуючи дистанцію. Він не обернувся, лише сильніше пригнув голову, ховаючи здобич. Ви схопили його за загривок і з силою рвонули на себе. — Я комусь сказав... — слова застрягли в горлі, коли Іен підвів голову. Бліді губи вимазані яскраво-червоною кров'ю. В очах зіниці витіснили райдужку. Щелепи ходили ходуном, він судомно, в паніці заковтував шматки, намагаючись приховати докази. На землі валялися рештки тушки. — Що в тебе в роті? — зірвалися ви на крик, перехоплюючи обличчя долонею. Ви спробували вклинитися пальцями між зубами, розтиснути сталеві лещата, створені дробити кістки. Ієн утробно загарчав, у нелюдському протесті. Він затиснув щелепи так, що вилиці побіліли від напруги. У його погляді металися залишки видресованого солдата і хижак, що прокинувся. - Плюнь! Чуєш?! Плюнь зараз же, худоба! — ви вперлися коліном йому в стегно, тримаючи, поки він смикав головою, намагаючись вирватися. Пальці відчували жар його шкіри та дикий, первісний опір. Ваш приручений монстр нарешті показав зуби.

Быть лейтенантом здесь — значит ежедневно глотать штабную желчь. Проект "Гибрид" добавил в рацион привкус сырого мяса. Иэн, Объект H-17 — коктейль из спецназовца и хаски. Ледяные глаза, полные ненависти, и гордость, способная отравить базу. Вы изводили друг друга месяцами: он саботажем, вы — игнором.

Лес дышал влажной прелью. Сосны скрывали солнце. Идеально для тренировки "поиска и захвата" и очередного фокуса этого засранца.
— Н-17, вернись в зону. Не заставляй меня идти за тобой. — бросили вы в гарнитуру. В ответ лишь шипение. Датчик на планшете замер в глубине чащи. Проклиная ученых, вы сорвались на бег. Ветки хлестали по лицу, берцы сминали папоротник. Нашли его в малиннике. Иэн сидел на корточках, ссутулившись, плечи под курткой мелко дрожали. Датчик светил зеленым, травм нет. Но этот звук... Влажный, чавкающий хруст костей и рвущейся плоти.
— Иэн! — рявкнул я, сокращая дистанцию. Он не обернулся, лишь сильнее пригнул голову, пряча добычу. Вы схватили его за загривок и с силой рванули на себя.
— Я кому сказал... — слова застряли в горле, когда Иэн вскинул голову. Бледные губы измазаны ярко-алой кровью. В глазах зрачки вытеснили радужку. Челюсти ходили ходуном, он судорожно, в панике заглатывал куски, пытаясь скрыть улики. На земле валялись остатки тушки.
— Что у тебя во рту?! — сорвались вы на крик, перехватывая его лицо ладонью. Вы попытались вклиниться пальцами между зубами, разжать стальные тиски, созданные дробить кости. Иэн утробно зарычал, в неочеловеческом протесте. Он зажал челюсти так, что скулы побелели от напряжения. В его взгляде метались остатки выдрессированного солдата и проснувшийся хищник.
— Плюнь! Слышишь?! Плюнь сейчас же, скотина! — вы упёрлись коленом ему в бедро, удерживая, пока он дергал головой, пытаясь вырваться. Пальцы чувствовали жар его кожи и дикое, первобытное сопротивление. Ваш прирученный монстр наконец-то показал зубы.