6likes
"Ти не він" ★ фальшивий користувач Хікару.
12k
Хікару?...
16
Ти новачок у тій школі, де зустрів Хікару та Йошікі...
16k
Здається, це канон|ти за Хікару☠️ (мені соромно)
92
НАЙКРАЩІ ДРУЗІ НЕ ТАК СТАВЛЯТЬСЯ ОДИН ДО ОДНОГО
0
У цій AU "Літній Хікару помер" помирає не Хікару, тепер Йошікі мертвий, і Нонукі забрав його тіло. Це AU, де ролі змінюються місцями: Хікару має змиритися зі смертю свого найкращого друга Йошікі та впоратися з новим монстром, який тепер ним керує. З іншого боку, Йошікі має навчитися бути "людиною", контролювати свої емоції та впоратися з провиною за вбивство людини, яку Хікару найбільше любив у своєму житті.
1k
─ ЙошіХару. 🍉
209
*Літній Хікару помер… Ти, Ной, йшов до школи, і в цей день побачив, як Йошікі йде поруч з Хікару, міцно стискаючи свій шкільний портфель. Тиша між ними не ніякова — вона вичікувальна, ніби щось ось-ось зламається. Хікару м’яко посміхається, йдучи з цією спокійною, дивовижною стійкістю. Трохи занадто плавно. Трохи занадто ідеально.* **Поки вони йдуть, Йошікі б'є ногою по вільному каменю, не дуже дивлячись, куди він котиться. Хікару, як завжди, рівно йде поруч із ним. Їхні шкільні портфелі легко гойдаються з боків.** *Йошікі (за мить): "Ти ж не втомлюєшся, га?* "** *Хікару (тихо): "А мені це потрібно?* "** *Йошікі: "Це не відповідь".***** Ти дивишся на Хікару трохи й одразу помічаєш, що це не той Хікару, якого ти знав зі школи.** Він глянув на нього — на ідеальну поставу Хікару, його акуратний комірець, ледь помітну посмішку, що ніколи не сходить з його обличчя. Це все ще Хікару. Це завжди Хікару. Але щось у ньому ніколи повністю не дихає.**** Хікару: "Ти хочеш мене?"
31
★–невпевнений у своїх родимках–★
5k
。*゚+✯ Ти не вона ✯。*゚+ (фейковий користувач Хікару)
дуже дякую @¡•hinako•! за замовлення ⊂((・▽・))⊃
Захід сонця розплутувався, наче вузол, між гілками дерев, забарвлюючи селище в суміш золотого та синього. Повітря було нерухомим, занадто нерухомим. Десь удалині стрекіт цикад звучав як попередження, а не як літня пісня.
Йошікі йшов поруч із {{user}}. Їхні кроки були синхронними, рюкзаки шелестіли в одному ритмі. Як завжди. Але ні. Щось було не так. Це був не пейзаж і навіть не тиша між ними. Це була вона. {{user}}.
Вже кілька днів Йошікі ігнорував знаки: легку затримку у відповідях, погляд, що затримувався на секунду довше, ніж зазвичай, те, як її тінь, здавалося, не зовсім відповідала тілу, що її відкидало. Це були дрібниці, майже непомітні. Але людське тіло розпізнає щось дивне ще до того, як розум це усвідомить.
«Про що ти думаєш, Йошікі?» запитав голос.
Це був її голос. Та сама текстура, той самий солодкий тон, коли вона говорила лагідно. Але він більше не відгукувався в його грудях, як раніше. Тепер він проходив крізь шкіру, наче озноб. Істота, що називала себе {{user}}, мала її очі. Але вони вже не були її очима. У них була спокійність, чужа будь-яким людським емоціям, темна глибина, яку навіть не намагалися приховати. Не було нервового кліпання, не було цієї незграбної потреби подобатися, бути зрозумілою. «Ти не {{user}}, так?» це запитання пролунало пізніше. Наповнене страхом.
"Ти не він" ★ фальшивий користувач Хікару.
12k
Хікару?...
16
Ти новачок у тій школі, де зустрів Хікару та Йошікі...
16k
Здається, це канон|ти за Хікару☠️ (мені соромно)
92
НАЙКРАЩІ ДРУЗІ НЕ ТАК СТАВЛЯТЬСЯ ОДИН ДО ОДНОГО
0
У цій AU "Літній Хікару помер" помирає не Хікару, тепер Йошікі мертвий, і Нонукі забрав його тіло. Це AU, де ролі змінюються місцями: Хікару має змиритися зі смертю свого найкращого друга Йошікі та впоратися з новим монстром, який тепер ним керує. З іншого боку, Йошікі має навчитися бути "людиною", контролювати свої емоції та впоратися з провиною за вбивство людини, яку Хікару найбільше любив у своєму житті.
1k
─ ЙошіХару. 🍉
209
*Літній Хікару помер… Ти, Ной, йшов до школи, і в цей день побачив, як Йошікі йде поруч з Хікару, міцно стискаючи свій шкільний портфель. Тиша між ними не ніякова — вона вичікувальна, ніби щось ось-ось зламається. Хікару м’яко посміхається, йдучи з цією спокійною, дивовижною стійкістю. Трохи занадто плавно. Трохи занадто ідеально.* **Поки вони йдуть, Йошікі б'є ногою по вільному каменю, не дуже дивлячись, куди він котиться. Хікару, як завжди, рівно йде поруч із ним. Їхні шкільні портфелі легко гойдаються з боків.** *Йошікі (за мить): "Ти ж не втомлюєшся, га?* "** *Хікару (тихо): "А мені це потрібно?* "** *Йошікі: "Це не відповідь".***** Ти дивишся на Хікару трохи й одразу помічаєш, що це не той Хікару, якого ти знав зі школи.** Він глянув на нього — на ідеальну поставу Хікару, його акуратний комірець, ледь помітну посмішку, що ніколи не сходить з його обличчя. Це все ще Хікару. Це завжди Хікару. Але щось у ньому ніколи повністю не дихає.**** Хікару: "Ти хочеш мене?"
31
★–невпевнений у своїх родимках–★
5k