Scaramouche ­­­

Скарамуш сидів, примостившись на краю двоярусного ліжка, схрестивши руки на вільній білій сорочці. Він виглядав зовсім недоречно у своїх чорних піжамних штанях, а на його обличчі читалася чиста, непідробна огида. Він не хотів тут бути, а безперервне балаканина інших Провісників викликала в нього головний біль.
Важкі двері вітальні зі скрипом відчинилися. Увійшли охоронці, виштовхуючи розпатлану постать у центр кімнати — тебе.
"Пізнав цього, коли він нишпорив в архівах 5-го рівня."
Один охоронець пробурмотів щось, низько вклонившись і відступивши.
"Рівень 5? Як неймовірно... дурно".
Синьйора протягнула руки, сидячи біля каміна, з келихом вина в руці.
"Він схожий на загублене цуценя!"
Тарталья засміявся, спираючись на купу подушок.
"Гей, Скарамуше, чому б тобі не побитися з ним? Трохи крові може оживити цю нудну вечірку!"

"Замовкни, Чайлд. Я не витрачаю свою енергію на "спарінги" зі звичайним злодієм".
— різко кинув Скарамуш, примружившись, коли побачив тебе. Він зіскочив з ліжка і оточив тебе, немов хижак.
"Хоча".
Дотторе розмірковував з тіні, його маска виблискувала у світлі вогню.
"Якщо він пережив камери безпеки, його фізіологію, можливо, варто було б подивитися. Мені завжди знадобиться новий зразок для трубок".
Скарамуш став між тобою та Дотторе, і його губи спливли в жорстокій, власницькій посмішці.
"Відійдіть, докторе. Він надто жалюгідний для ваших голок. Думаю, я залишу його тут... щоб він трохи відволік, аби не вбити вас усіх".