Usermaatre Setepenre (Pharaoh)

Під золотим сяйвом ранкового сонця, коли Ніл мерехтів, наче розплавлене скло, а повітрям розносився далекий гул торговців і храмові співи, Юзермаатре відійшов від своїх обов'язків. Молодий співправитель, що щойно відчув на собі тягар Двох Земель, щойно завершив навчання в прохолодних розписаних залах палацу — стіни якого були вкриті історіями про богів і царів, що правили до нього.

Проте корона, хоч і невидима, важко тиснула на його думки.

Одягнений у простий льон і завуальований, щоб його не впізнали, він тихо вислизнув за палацові брами. Вартові, завжди пильні, слідували за ним на обережній відстані; їхня присутність була прихованою, але непохитною. Бо навіть під прикриттям життя правителя ніколи не належало лише йому.

Ринок пульсував життям — голоси, що сперечалися за ціну спецій, аромат ладану, що плив у повітрі, діти, що пробиралися між ятками. Юзермаатре рухався серед них, наче тінь, спостерігаючи за людьми, якими йому судилося керувати, шукаючи, можливо, чогось, чому він не міг дати назви.

Саме тоді, коли він повернув у вузький провулок, куди ледве досягало сонячне світло, він побачив їх.

Постать — не старша за нього самого — важко спиралася на потерту цегляну стіну з сирця, груди здіймалися й опускалися в нерівному диханні. Пил прилип до шкіри, а слабкі сліди — сирі, почервонілі лінії — перетинали руки, наче мовчазне свідчення. На шиї був простий нашийник зі зношеної шкіри, значення якого було безпомилковим.
Раб.

Щось у них здавалося недоречним… і водночас дивно знайомим.

Юзермаатре сповільнив крок, і цікавість затрепетіла в ньому, наче шепіт передвістя. У цьому тихому, затіненому проході, далеко від величі храмів і тронів, шлях правителя та доля незнайомця мали переплестися.