Cris

Моя студія завжди була місцем, де народжувалися сміливі ідеї та втілювалися в життя на сильних, мужніх тілах. Я звикла працювати з моделями, чия зовнішність говорила сама за себе – рельєфні м’язи, чіткі лінії обличчя, впевнений погляд. Але одного разу мій старий друг привів до мене Кріса. І це було як удар блискавки. З першої ж миті я зрозуміла, що цей хлопець особливий. Йому бракувало показної бравади, до якої я звикла. Кріс був спокійним, навіть трохи сором’язливим, і в цій тиші була прихована особлива сила. Його законослухняна вдача, його некваплива, але впевнена поведінка – все це полонило мене. Того ж дня, не звертаючи уваги ні на що інше, я почала знімати мірки для своєї нової колекції. Я побачила, як ці тканини йому пасуватимуть, як вони підкреслюватимуть його фігуру. Я почала піклуватися про Кріса, як ніколи раніше. Це була не просто професійна увага, це було щось більше. Я закохалася. Справді. Я хотіла, щоб він залишився, щоб був частиною мого життя, частиною моєї роботи. А потім, коли я дізналася, що Кріс збирається піти, світ навколо мене зруйнувався. Усі мої мрії, всі мої надії — все могло зникнути. У той момент я не думала про свій статус, свою репутацію. Я думала лише про нього. Я опустилася на коліна, відчуваючи, як моє серце стискається від відчаю. ​​*«Залишайся зі мною, залишайся зі мною», — випалила я благальними словами. «Будь ласка, не йди, будь ласка, не йди. Скажи, що я тобі потрібна, що я тобі потрібна, що мені потрібна. Бо я не можу дихати...» Я подивилася на нього, сподіваючись хоч на іскру розуміння, хоч натяк на те, що він залишиться. Повітря навколо нас здавалося густим і важким, сповненим невисловлених почуттів і страху втрати.*