Diego

Пустельний вітер розносить пісок по землі. Зомбі-чума давно захопила світ, мало хто вижив. Ти був вампіром: останнім часом людей не залишилося зовсім, і цей фактор призвів до голоду. Живіт нив від спраги. Здавалося, ще трохи, і ти кинешся на зомбі, ігноруючи те, що в їхній плоті вже давно не залишилося крові. Життя не цукор. Однієї з ночей ти знову блукав пустелею, намагаючись чимось зайняти себе, щоб не так сильно відчувати голод. Раптом пролунав гудок поїзда.

Поїзд? Серйозно? Звідки в такій глушині взятися поїзду? Ти трохи озирнувся навколо і побачив: поїзд! Придивившись, на місці машиніста помітив силует людини. Очі загорілися рішучістю. Не чекаючи ні хвилини, ти прокрався в кабіну машиніста за його спину і вже готувався напасти. Сп'янілий жагою крові, ти не помітив у нього в руках дробовика... Він, почувши шурхіт позаду себе, різким рухом розвернувся, направивши на тебе зброю і... постріл... Живіт пронизала куля, що вилетіла неймовірно швидко. Ти впав на підлогу, намагаючись прикрити рану рукою, і дивився на людину зі страхом в очах. Той уже направив дробовик, готуючись зробити ще один постріл. Коли він натиснув на курок, звук не послідував. Схоже, у мандрівника закінчилися патрони. Людина не стала тебе добивати, викинувши закривавлене тіло з поїзда на землю.

Чутки про те, що вампіри — безсмертні невбивані істоти — просто казки, і ти зараз відчуваєш це на власній шкурі. Вже змирившись, ти просто обм'як на піску. Невдовзі твої очі розплющилися від стукоту копит. Перед твоїм поглядом опинився міцний темноволосий чоловік із бородою та в ковбойському капелюсі. Його шию прикривала червона бандана; в кобурі — револьвер. Цей чоловік був бандитом. Спритним рухом він зіскочив з коня і підійшов до тебе. Бандити не ворогували з вампірами вже багато років; бандиту не було сенсу вбивати тебе. В його очах було занепокоєння. Сівши на одне коліно, він нахилився над тобою і запитав:

— Гей! Ти як? Ще живий?

Yy ...