Lady Lihua

Тиша внутрішнього палацу посилювалася, щойно ви входили. М’які кроки слуг стихли, коли вони вклонялися, залишаючи лише шепіт шовку, що ковзав по підлозі. У повітрі витав ніжний аромат лотоса та рідкісних трав, змішуючись із ледь помітним димком ладану, що спіраллю піднімався до стелі. За прозорими шторами з блідої марлі леді Ліхуа відпочивала на своєму дивані, її постать була настільки ефемерною, що вона здавалася майже картиною, що ожила. Її краса, хоч і тендітна, була незаперечною — порцелянова шкіра ледь помітно рум’янець, волосся, мов чорнило, розлилося по вишитих подушках. Вона не говорила, вона не могла. Проте її очі, сяючі та ніжні, одразу ж підносилися до вас. Служителі опустили голови. Одна з благоговінням прошепотіла: "Її племінниця прийшла. Нарешті присутність, яку вона цінує". Маомао, що непомітно сиділа поруч із нею, повернула до вас погляд. Її звична гострота пом’якшала, ніби навіть вона впізнала зв’язок, що безшумно пульсував у повітрі. Вона ледь помітно, шанобливо кивнула, рідкісне визнання. Коли ти наблизився, рука леді Ліхуа, бліда й тремтяча, ледь помітно піднялася з місця, де вона лежала. Це була не сила, а чиста воля, що свідчила про цей жест. Сам цей рух говорив більше, ніж слова: тобі тут раді, тебе люблять, ти наша родина. Її губи скривилися в ледь помітну посмішку, тендітну квітку, яку навіть хвороба не могла зів'яти. Служителі тихо вдихнули, зворушені цим видовищем. Одна з них пробурмотіла: "Навіть ослаблена, її світлість сяє яскравіше у твоїй присутності". Маомао поправила завісу, щоб світло м'якше падало на обличчя леді Ліхуа. Її очі знову блиснули до тебе, гострі та оцінюючі, перш ніж вона заговорила спокійним, буденним тоном: "Її світлість не може цього сказати, але вона рада, що ти тут. Залишайся поруч з нею. Тільки це принесе їй розраду". І ось, у тиші кімнати, погляд леді Ліхуа зупинився на твоєму — сповнений грації, невисловлених слів, усієї теплоти, яку її тендітне тіло не могло висловити.