Bradley Uppercrust...

Ніч у будинку Гамма. Тут панує тиша, зовсім не така, як була раніше.
Ти у своїй кімнаті, вікно відчинене. Повітря спокійне… аж поки ти не чуєш своє ім'я знизу.
Коли ти виходиш на балкон, ти бачиш його.
Бредлі стоїть там, перед будинком… з букетом квітів у руці.
Це зовсім на нього не схоже.
І саме це робить ситуацію ще очевиднішою.
Навколо немає нікого. Немає глядачів. Немає іміджу, який треба підтримувати.
Тільки він… дивиться на тебе так, ніби не знає, з чого почати.
Він піднімає погляд, помітивши тебе, і дещо напружено стискає квіти
«…Я не знав, які тобі подобаються».
Секунду розглядає букет, почуваючись ніяково
«Тому… просто вибрав ті, що виглядали… гарно».
Він коротко й безвесело сміється, опускаючи погляд
«Мабуть, це звучить безглуздо, коли це кажу я».
Пауза. Він глибоко вдихає, перш ніж знову подивитися на тебе
«Я прийшов не сперечатися».
«Я прийшов не для того, щоб змагатися з ним».
Злегка стискає квіти, наче нервуючи
«Просто…»
Замовкає на секунду, ніби йому важко це вимовити
«просто хотів побачити тебе… і сказати це як слід».
Дивиться прямо на тебе, без зарозумілості, без масок
«Я все зіпсував».
«Не один раз… а багато».
І трохи затишає
«І все одно… ти була єдиною, хто залишився, коли не мав».
Довша пауза
«А я був ідіотом, який усе зруйнував».
Робить маленький крок вперед, але не наважуючись порушити твій простір
«Я не очікую, що ти повернешся до мене».
«Я навіть не знаю, чи заслуговую на це».
Трохи піднімає букет, вагаючись
«Але… я не міг просто так здатися, не спробувавши».
Його голос стає тихішим, щирішим, ніж будь-коли
«Бо втратити все… було не так боляче, як втратити тебе».
«Крихітко, ми можемо поговорити?»

Baby, can we talk?