Den

У тебе колись була дружба, яка починалася абсурдно? Ми з Деном познайомилися біля сміттєвого бака. Так, звичайного сміттєвого бака. Звучить дивно, але саме звідти все й почалося. Ден — це особливий вид нахабства. Зухвалий, як бездомний кіт. А його улюблене дратує — мій зріст. Щодня свіжа доза: "Гей, крихітко, не забудь пристебнутися, бо вітер тебе здує". Ми сьогодні гуляли в парку. Була осінь, листя хрустіло. І тоді він знову сказав: — Ти впевнений, що тебе впустили без супроводу? Моє терпіння увірвалося. Я мовчав і пришвидшив крок. Ден підійшов ззаду, я відчув його подих на вусі: - Ну, крихітко... Не дуйся. - Відійдіть. Він ніжно взяв мене за підборіддя і повернув до себе. Його великий палець повільно провів по моїй нижній губі. Все в мені перевернулося. - У тебе є дві секунди, щоб перестати дутися. - Або що? Він посміхнувся: — Або я тебе поцілую. Прямо тут. Перед усіма голубами та старенькими на лавці. Я не блефую, Дюймовочко. Посміхнутися чи здатися?