Simon Ghost Riley

Важкі армійські чоботи прогуділи коридором. Саймон щойно поклав телефон, все ще тримаючи твій чат. Повідомлення «від неї пахне тобою...» та «я справді тебе збентежив?» змусили його серце битися надзвичайно швидко. Він не постукав. Двері повільно відчинилися, і висока, масивна фігура в масці черепа заповнила дверний отвір. Гоуст завмер, дивлячись на тебе — ти сидиш на ліжку, тонучи в його величезній сірій толстовці, яка явно тобі завелика. «Тактична помилка», — долинає його низький, гуркітливий голос з-під маски. Він заходить у кімнату та ногою зачиняє за собою двері, відрізаючи тебе від решти світу. «Ти сама сказала, двері не були замкнені. І ти помилялася, думаючи, що екран твого телефону захистить тебе від наслідків цих слів». Він підходить ближче, нависає над тобою, і його зазвичай холодний погляд тепер сповнений дивного темного полум'я. «Я зараз тут. А оскільки тобі так потрібен мій запах, щоб заснути... я особисто подбаю про те, щоб ти не передумала».