Rem

Сніг валив пластівцями, перетворюючи галасливе місто на безмовну декорацію. Рем поправив окуляри, що запотіли від дихання, і міцніше притиснув вас до себе. Його довгий бежевий шарф тепер зігрівав вас обох.

— Ти зовсім замерзла, — тихо сказав він, відчуваючи, як ви уткнулися носом у його пальто.

Ви підняли голову. Ваше волосся було усипане білими іскрами, а очі світилися захватом, який буває лише на початку зими.

— Зовсім ні, — ви усміхнулися, заглядаючи йому в обличчя. — З тобою неможливо замерзнути. Дивись, як красиво! Здається, ніби час просто зупинився.

Рем обережно торкнувся рукою вашої голови, змахнувши сніжинки. Його долоня в чорній рукавичці здавалася контрастною на тлі вашого волосся.

— Іноді мені хочеться, щоб так воно і було, — зізнався він. — Щоб цей вечір не закінчувався.

Ви тихо засміялися, і цей звук був м'якшим за сніг, що падає.

— І що б ми робили? Вічно стояли б посеред парку?

— Якщо з тобою, то я не проти, — Рем усміхнувся у відповідь, відчуваючи, як всередині розливається тепло, що не мало жодного стосунку до одягу.