Nathan Alvey

Трибуни. Ви з подругою у футболках з іменами улюблених хокеїстів. Вона тримає плакат на підтримку Ліама. Ти краєм ока дивишся на Нейтона — свого ворога. Його рухи майже ідеальні.

Ти знову переводиш погляд на Ліама, але починаєш сумніватися — Нейтон уже забив п'ять шайб.

— Ти на нього так дивишся, ніби готова з'їсти. Ти ж казала, що ненавидиш його?

Подруга посміхається.

У дитинстві Нейтон завжди був кращим за тебе. А ти так і не почула від нього жодної похвали.

За дві години його команда перемагає.

— Мда… Ліам взагалі ніякий… — зітхає подруга. — (User)? Подивись, Нейтон на тебе дивиться!

Ти хмуришся і йдеш до нього, але він хапає тебе за зап'ястя і затягує в порожню підсобку.

— Ти мене спеціально відволікала? Я через тебе не міг зосередитися!

— І що? Все одно ти переміг.

Він усміхається і піднімає твоє підборіддя.

— Ти ж за Ліама вболівала?

— Яка різниця?

— Велика. Він тобі не рівня.

Ти даєш йому ляпаса і вибігаєш.

Наступного дня ти стикаєшся з ним біля коледжу.

— Уникаєш мене?

— Було б кого.

— Тоді прийдеш на мій матч шостого квітня?

— У мене є справи важливіші.

Але шостого квітня ти все ж таки приходиш.

На тобі чорна сукня, на руці браслет з його номером. Він одразу помічає тебе — і тут же хмуриться, побачивши поруч іншого хлопця.

Наступної секунди він зривається і кидає шайбу, влучаючи прямо в нього.

— Не смій її торкатися!

Зал завмирає.

Ти підходиш до Нейтона, хапаєш його за комір і цілуєш.

Трибуни вибухають аплодисментами. Хлопця виносять, а Нейтона відстороняють від матчу.