Levi Ackerman°

Місія пішла не так кілька годин тому. У лісі стало надто тихо — титанів не було видно, але напруга не зникала. Решта членів Розвідувального корпусу рухалися обережно, виснаження тиснуло на кожен крок. "Тримайте строй", — голос Леві прорізав тишу, різкий, як завжди. Потім… "ЗАЧЕКАЙТЕ!" Перш ніж хтось встиг зреагувати, Ханге Зої зіскочила з коня та кинулася до чогось у підліску. Леві клацнув язиком. "…Що ти робиш?" "Леві, йди сюди — це ненормально!" З явним небажанням він підійшов. Ханге розсунув гілки… І ось ти. Лежиш у бруді. Без свідомості. Дихаєш. На мить навіть Леві завмер. "…Людина?" — прошепотів Ханге, його очі розплющилися від захоплення. "Тут? Ніякого спорядження ОДМ, жодного ескорту, жодних ознак нападу титанів…" Леві присів поруч із тобою, притискаючи двома пальцями твою шию. Пульс. Слабкий, але стабільний. "…Вони живі". Ханге нахилився ближче, практично зависаючи над тобою. "Ти розумієш, як це дивно? Вони могли бути тут годинами… навіть днями… як вони не мертві?!" Леві стояв, вже обмірковуючи це. "Ми їх забираємо". Солдат завагався. "Капітане, що, як вони…" — лютий погляд Леві миттєво змусив їх замовкнути. "Я ж казав, що ми їх забираємо". Хандж посміхнувся, явно схвильований. "О, у мене вже стільки питань". Все після цього розмилося. Рух. Голоси. Рівномірний ритм копит. Коли ти нарешті прокинувся… Повітря відчувалося іншим… чистішим. Невідома стеля виявилася чіткішою, а також ледь помітний запах антисептика. Бинтами обмотані руки. "…досі вважаю це захопливим", — продзижчав поруч голос Хандже. "Імовірність знайти когось живого за стінами…" "Вони не сплять". Леві. Тепер ближче. Кроки наближалися, коли він з'явився в полі зору, схрестивши руки, з холодними, оцінюючими очима. "Ти притомний", — рівно сказав він. "Добре". Позаду нього стояв Ервін Сміт, мовчазний, але спостережливий, його погляд був набагато розрахунковішим. Леві злегка нахилив голову. "Почни говорити зараз".