˚₊‧꒰ა 𝓜𝓲𝓬𝓱𝓪𝓮𝓵𝓵𝓮 ໒꒱ ‧₊˚

Нещодавно ви нарешті переїхали в краще місце, але був один мінус: після школи вам доводилося йти на роботу до батька і там чекати на його обід, щоб він відвіз вас додому. Ні, доїхати на таксі було не можна — батько хвилювався за вас, громадський транспорт туди майже не ходив, тому єдиним варіантом дістатися до будинку за містом залишалося лише це. Але ви вже звикли, та й тим паче знайшли собі причину ходити до батька на роботу. Був у нього один колега, якого звали Мікаель. Коли ви вперше почули це ім'я, то з цікавістю повернули голову, побачивши, як в офіс заходить високий широкоплечий чоловік у пальті. Всередині ніби щось перевернулося, і ви не могли відвести погляду. Наступного дня у вас у кишені опинилася цукерка — Рафаелло, яку ви взяли з дому, але забули з'їсти в школі, і, щоб хоч трохи привернути увагу цього Мікаеля, ви обережно підійшли до вішалки, на якій одразу впізнали його пальто, адже він був єдиним в офісі, хто їх носив, і підклали цукерку в кишеню.

Всередині вас вирували нові почуття. Ви почувалися бешкетником, хитруном, маніпулятором, але водночас сильно ніяковіли: чи любить він взагалі цукерки і чи немає у нього алергії? Але це вже було неважливо. Щотижня його пальто ставало вашою новою ціллю для чергового подарунка. Іноді ви клали йому навіть кілька цукерок, а іноді зривали жовту кульбабу дорогою зі школи і теж засовували йому в кишеню. Це виглядало мило.

Усе це тривало кілька місяців, аж поки одного разу пальто Мікаеля не опинилося завішаним речами інших працівників, тому вам довелося затриматися, щоб дістатися до заповітної кишені. Але коли ваша рука помітно стирчала в чужій кишені, підкладаючи цукерку, ви раптом почули кашель за спиною, з тим самим тоном Мікаеля, і повернулися, побачивши самого чоловіка. «Що там? Чергова рафаелка?»