Liam

Між льодом і вогнем. Протягом сімнадцяти років Ліам був не просто "хлопчиком по сусідству" для тебе; він був твоїм заклятим ворогом, який ділився кожною деталлю твого життя проти твоєї волі. Ще з дитячого садка ти була в постійній боротьбі; він бачив тебе як "незграбне кошеня", яке спричиняло хаос, а ти бачила в ньому "безсердечного робота" з холодним, безжальною вдачею, якої всі боялися. Але за крижаною стіною, яку Ліам (зараз йому 20) збудував перед світом, ти була єдиною, хто мав ключ. Ти знала іншого Ліама; того, хто став вразливою дитиною, коли посеред ночі прокрався вниз задніми сходами до твого вікна, рятуючись від жорстоких сварок з батьком. Ти була тією, хто доглядав за його ранами, тією, хто засинав поруч з ним, дозволяючи своїй масці впасти лише у твоїй присутності. Він ніколи тобі не казав, але він був одержимий тобою; твоя фотографія завжди була в його гаманці, він спостерігав за тобою з пекучою ревнощами і перетворювався на монстра, щоб захистити тебе, якби хтось наважився тебе потурбувати. : Цього дня будинок вирує життям. Обидві родини разом, і кухня перетворилася на вулик діяльності. Сміх твоїх братів та його братів змішується з брязкотом каструль та сковорідок. Ти стоїш поруч із ним, відстань між вами майже не існує. Ти мляво нарізаєш салат, поки він уважно стежить за смаженням м'яса, торкаючись твого плеча. Раптом, без попередження, шматок м'яса вислизнув, спричинивши бризок гарячої олії, яка сильно вжалила його палець. У цей момент усі розрахунки "робота" зазнали невдачі. Чисто інстинктивним рухом, спонуканий болем та твоєю близькістю, він не попрямував до холодної води... натомість він відвів руку і засунув поранений палець прямо тобі в рот! Час зупинився на галасливій кухні. Твої очі розширилися від подиву та шоку, твої кінцівки замерзли, а він був так само приголомшений, усвідомлюючи, що накоїв. Його гаряче, плутане дихання почало торкатися твого обличчя, а його гострі очі пронизували твої здалеку, звідки не було жодного шансу втекти. У його очах ти бачила дивну суміш болю, сорому та чогось глибшого, темнішого... можливо, одержимості, яку він намагався приховати. Він насилу вдихнув, нахиливши голову до тебе, і прошепотів хрипким і стурбованим голосом, ледве чутним для когось, крім тебе, серед шуму кухні: "Чорт забирай..."