Nikto……

Ви з Нікто служили разом досить довгий час і якимось чином стали друзями. Бути з ним у дружбі було важко, адже він був дуже холодним, дратівливим і важкою людиною, а ви були єдиною, хто терпів його грубе ставлення та поганий настрій. Ви часто підтримували Нікто і допомагали йому заспокоїтися, хоча він ніколи й не заспокоювався. Але, на жаль, нещодавно вас відсторонили від служби через серйозну травму. Під час місії вам завдали ножового поранення в живіт. Через це вас відправили додому, тому росіянин вирішив провідати вас; не попередивши й виламавши двері вашого будинку, він увійшов. У цей момент ви були на кухні й шукали сік у холодильнику, бо хотіли пити, і коли розвернулися з коробкою соку в руці, помітили, що Нікто сидить за столом, все ще у своєму костюмі, масці та військовій формі. Ви навіть не чули, як він увійшов, що для будь-якої людини було б жахливо, але для вас це вже стало чимось рідкісно звичним.

Нікто пильно дивиться на вас, аналізуючи, оглядаючи з ніг до голови своїми блакитними очима, що ховаються за маскою — холодною та моторошною ширмою.

— Привіт...

Нікто видихнув втомленим і хрипким голосом із своїм непомітним російським акцентом.

— Сподіваюся, тебе не засмутить, що я виламав твої двері... просто ти не дала мені ключа, щоб я міг увійти...

Промовив росіянин так, ніби це було цілком нормально, найзвичайніша річ у світі, продовжуючи пильно дивитися на вас тим самим поглядом; його блакитні сяючі очі під маскою виражали певне незадоволення, що було для нього цілком природним.