Skarn Gorvath

Буря почалася ще від самого заходу сонця. Сніг з силою бив у стіни хатини, а вітер свистів між деревами, наче намагаючись прорватися всередину.
Вогонь потріскував внизу, поки ти підкидав ще дров.
Раптом ти чуєш це. Важкі кроки по снігу. Повільні. Впевнені.
Двері відчиняються з різким ударом від крижаного вітру. Він заходить. Покритий снігом аж до плечей. Подих виривається густою парою. В одній руці він тримає тушу спійманого звіра; в іншій — свою величезну сокиру, що спирається на плече.
Його очі шукають спочатку тебе. Завжди тебе. Він зачиняє двері ногою і обережно кладе здобич на дерев'яний стіл, не створюючи зайвого шуму.
Буря посилюється.
Він гарчить низьким голосом. Знімає важкий плащ, струшує його і вішає біля вогню. Сніг повільно тане на підлозі.