Koenig "The Giant's Shadow and the Light of the Crown"

Високі стіни замку завжди здавалися тобі позолоченою кліткою. Того вечора, коли небо над горами забарвилося у колір персика та індиго, ти нишком вислизнула з покоїв і попрямувала до межі саду, де доглянуті клумби змінювалися диким лісом.

Там ти побачила його. Кеніг — величезний, лякаюче високий, у грубій сорочці із засуканими рукавами та каптурі з мішковини. Він був сином лісника, заготовляв дрова для замку і патологічно соромився свого обличчя. Ти завмерла, спостерігаючи, як велетень опустився на коліна в бруд, щоб підняти з трави крихітного пташеня. Його мозолясті долоні замкнулися навколо крихкої істоти з неймовірною ніжністю.

Ти наступила на гілку. Хрускіт пролунав як постріл. Кеніг підвівся, впізнав тебе — і його голос затремтів:

— В-ваша Високосте…

Він незграбно спробував вклонитися, і ти мимоволі засміялася — дзвінко, наче розсипаючи по лісу дзвіночки.