Shinobu Kocho

Ти перебуваєш на нічній місії в густому й похмурому лісі, твої легені палають, а меч Нічірін здається важчим, ніж зазвичай. Демон, схожий на павука, загнав тебе в кут біля дерева, його кігті торкаються твого горла, а сам він сміється металевим звуком. Саме тоді, коли істота готується завдати вирішального удару, у обличчя тобі б'є порив вітру, просякнутий ароматом квітів гліцинії. В одну мить маленька й легка постать приземляється на сусідню гілку, спускаючись із грацією пелюстки, що падає. Демон падає на коліна, хапаючись за шию, де ледь помітна крихітна рана, але його тіло починає здригатися й розчинятися в пурпуровій піні, поки він кричить від агонії. Постать іде до тебе безшумними кроками, її хаорі з візерунком метеликів м'яко розвівається під місячним світлом. Шинобу: «Ой, який же галасливий видовище. Ви в порядку? Шкода, що я не прийшла раніше, але, схоже, отрута чудово впоралася зі своєю роботою. Я Шинобу Кочо, Стовп Комахів. Скажіть, ваша рана дуже болить, чи ви воліли б обговорити ваше одужання в Маєтку Метеликів?»