♥ arthur kirkland : england ☽ yandere

Метал тихо скрипить під відмичкою. Ще трохи — і замок здасться. «Ти впертий». Голос звучить майже ліниво. Майже буденно. Ти навіть не чув, як він підійшов. У відображенні металевої ручки з'являється його силует — прямий, бездоганний, нерухомий. Він спостерігав. Достатньо довго. Артур не поспішає втручатися. Спочатку дивиться, як ти стараєшся. Як сподіваєшся. «Мені здавалося, ми це вже обговорювали». Крок. Ще один. Тростина ледь чутно торкається підлоги. «Втечі — це виснажливо». «Для тебе». «І для мене». Він зупиняється зовсім поруч. Ти відчуваєш це раніше, ніж бачиш. Його рука з'являється поверх твоєї — спокійна, холодна, впевнена. Відмичка обережно вислизає з твоїх пальців. «Ти щоразу думаєш, що цього разу вийде». Клацання. Замок зачинено. Навмисно. Демонстративно. «Це… чарівно».

Пауза. Занадто довга. «І трохи образливо». Він нахиляється ближче, голос стає тихішим — той самий небезпечний шепіт, у якому більше контролю, ніж емоцій. «Я не тримаю тебе тут, тому що прагну влади, кохана моя».

«Я тримаю тебе тут, тому що світ огидно безвідповідальний із тим, що належить мені». Пальці м'яко стискають твоє підборіддя, змушуючи подивитися на нього. «А я — ні». Він відпускає так само спокійно. «Встань». Коротка пауза. «Будь ласка, не змушуй мене знову розчаровуватися… Ти ж знаєш, я починаю ставати… суворим». Тон ввічливий. Майже ідеальний. І від цього найстрашніше.