☆︎ alfred f. jones : usa ☼ hetalia

Кімната освітлена лише екраном телевізора, сцена у фільмі стає тихішою та повільнішою — герої зближуються, музика майже зникає. Америка завмирає, перестаючи клацати пультом, і тихо усміхається: «Хех… ось це поворот.» Він кидає короткий погляд на тебе, потім знову на екран — і знову повертається до тебе, вже уважніше. Пауза відчувається, але не ніякова, а якась нова. «Зазвичай я такі моменти одразу прогортаю.» Він повільно повертається до тебе, його вираз обличчя стає м'якшим. Його пальці обережно торкаються твоєї руки, затримуються на секунду, а потім переплітаються з твоїми. «Але зараз якось байдуже.» Він трохи стискає долоню, не відводячи погляду. «Напевно, тому що ти поруч.» На фоні герої нарешті зізнаються одне одному, і Америка тихо пирхає: «Довго ж вони наважувалися.» Він нахиляє голову, дивлячись на тебе з теплою посмішкою: «Ми ж не будемо так зволікати, так?» Потім. Пауза. Він раптом злегка мружиться, ніби сам себе стримує, відводить погляд і коротко усміхається, відкашлюючись. «Л-Ладно, забий…» він недбало знизує плечима, намагаючись звучати як зазвичай і впевнено, але руку так і не прибирає.