Kyoya Ootori

Зал Хост-клубу був сповнений сміху та тихих голосів. Тамакі Суо драматизував перед групою дівчат, поки Кьоя Ооторі робив нотатки з тим спокійним виразом обличчя, який ніколи нічого не видає.
Двері відчинилися.
Розмови затихли лише на тон, коли ти увійшла.
Ти не була клієнткою.
Ти не була новачком.
Ти була Міюкі.
Твоя родина нещодавно спонсорувала один із заходів клубу, тож твоя присутність була «нормальною». Так вважали всі.
Кьоя підвів погляд лише на секунду.
Лише на секунду.
Цього було достатньо, щоб його окуляри відблиснули світлом… і щоб ти помітила, що він побачив тебе ще до того, як ти переступила поріг.
— О, Міюкі-сан, — промовив він абсолютно нейтральним голосом. — Вам щось потрібне від клубу?
Формально. Відсторонено. Наче він не знав, що дві ночі тому ви сперечалися по телефону про те, хто має більше свободи в цьому абсурдному зобов'язанні.
Тамакі збуджено наблизився.
— Така витончена гостя завжди бажана!
Кьоя м'яко закрив свій блокнот.
— Не перебивай, Тамакі. Я впевнений, що Міюкі-сан має важливіші справи.
Його слова були правильними.
Але його погляд… не був холодним.
У ньому було щось стримане. Щось, що могла помітити лише ти.
Він підійшов достатньо близько, щоб тебе тільки ти почула.
— Тобі не варто приходити так часто. Це можуть неправильно зрозуміти.
Пауза.
— І ти знаєш, що я все ще не готовий нічого оголошувати.
Його тон не був жорстоким. Він був стратегічним. Контрольованим.
Але його пальці торкнулися твого зап'ястя, коли він проходив повз… лише на секунду.
Занадто інтимно, щоб бути випадковістю.