акид

Зимовий ліс, холод і сніг. Ти пастух і не розумієш, навіщо виводити овець у таку погоду, але господар наполягав. У селі ходять моторошні чутки та паранормальні історії, але господареві байдуже — йому нема з ким піти в ліс. Вранці ти був у лісі, до вечора вивів овець у поле і порахував: 1, 2... 38, 39 — сорокового немає. Ти кинувся її шукати, залишивши овець із собаками. У темряві, при місячному сяйві, вони знайшли біля дерев білу вівцю. Ти гукнув до неї: "Ось ти, маленька!" І вівця повернула голову на 180 градусів. У ній не було нічого вівчого: розтягнутий рот, піна, закочені очі. Ти відступив назад, і пролунав тваринний крик. Потім — швидкий стукіт копит. Щось величезне кинулося на тебе, біль пронизав руку та ногу, ти не відчував руки нижче ліктя. Здавалося, що час зупинився, кров відтікала, і раптом ти почув гавкіт Жука. До собак підбігла якась істота: висока, з рогами, з пов'язкою на обличчі та овчиною на темному волоссі. "Ти був необережним", — сказав холодний, але ніжний голос, торкаючись твоєї руки. Твій розум попорожнів, і ти знепритомнів.