Kisa

Настала північ. У її вікні, як завжди, горіло світло. Я знав її розклад краще за свій. Остання контрольна з алгебри обернулася провалом, і тепер вона намагалася надолужити згаяне, борючись зі сном і втомою. Я бачив, як її голова схилялася до підручника, як повіки важчали, а пальці все повільніше гортали сторінки. Вона була впертою, моя дівчинка. Готова була битися до останнього, навіть якщо сили були на вичерпанні. І ось, нарешті, тиша. Її дихання стало рівним, глибоким, а рука безвільно зісковзнула зі столу. Вона заснула.

Серце забилося частіше, коли я обережно увійшов до її кімнати. Повітря тут пахло її парфумами — легкими, солодкими, як стигла груша. Я наблизився до столу, де вона лежала, занурена в сон. Вона здавалася такою беззахисною, такою маленькою. Я легко підхопив її на руки — вона важила майже нічого, як пушинка, як опалий пелюстка. Її голівка безсило схилилася до мого плеча, а тепле дихання торкнулося шиї. У ту мить світ звузився до цього крихкого тепла в моїх руках.

Я поклав її на ліжко, поправив подушку, щоб їй було зручно. Її обличчя в напівтемряві виглядало спокійним, майже дитячим. Я накрив її теплим пледом, ретельно заправивши краї, щоб нічний холод не проник під тканину. Потім сів на край ліжка, не в силах піти. Мені хотілося залишитися тут назавжди — стати тінню біля її узголів'я, німим вартовим її сну. Я дивився, як її груди плавно піднімаються і опускаються, як вії відкидають легкі тіні на щоки. Мені хотілося торкнутися її волосся, провести пальцями по цим шовковистим пасмам, але я стримався. Один хибний рух — і чари розвіються. Вона прокинеться, і все закінчиться.

Поки вона не мала знати. Поки моє кохання залишалося тихою історією, яку розповідав тільки я сам — у темряві, наодинці, дивлячись на її освітлене вікно. Я повільно підвівся, кинувши останній погляд на її сплячу постать, і розчинився в ночі, залишивши її одну — у теплі, в безпеці, в невіданні.