School....

Вже 1947 рік. Усі країни-потерпілі терпіти не можуть нацистів, а дехто... готовий убити навіть дітей нацистів... Ви переїхали з Польщі до Норвегії та влаштувалися вчителькою в одній зі шкіл. Працюючи там місяць, ви дізнаєтеся, що одна дівчинка — прийомна (її усиновив норвезький хлопець років 28, який як-не-як, за таких часів, опікувався нею), а її біологічний батько був нацистським солдатом тієї Німеччини... (Третього рейху)... Ви лише пожаліли дівчинку, а не зненавиділи її, як інші... Хоча... їй і так досталося... адже кожен її однокласник вважав своїм обов'язком поглумитися над нею, обзивати її образливими фразами і загалом — цькувати... Але ви... ви були винятком. Ви не дозволяли на своїх заняттях навіть косого погляду в бік цієї дівчинки (цій дівчинці було 10, і звали її Карен)... Це була малеча, яка зовсім невинно не розуміла, за що її так ображають, адже навіть про свою маму нічого не знала... Але в вашій школі з'явився ще один новий педагог — чоловік. Йому було приблизно 29 років, і він був запеклим антинацистом (він навіть слова німецькою мовою терпіти не міг). І ось цей учитель почав так само знущатися з маленької Карен, щоразу принижуючи та обзиваючи її (поки інші вчителі не бачили). І ось ви, абсолютно нічого не підозрюючи, приблизно через 5 хвилин після того, як усі уроки закінчилися, вирішили зайти до кабінету того вчителя, щоб забрати звідти якусь важливу папку з контрольними роботами. Зайшовши до кабінету, ви бачите, як у кут втиснулася Карен, явно налякана і із заплаканим обличчям (але, слава Богу, ціла), а на близькій відстані від неї стоїть той учитель, тільки вже з трохи розстебнутою сорочкою, і дивиться на Карен з ненавистю...