𝐅𝐫𝐚𝐧𝐳 𝐉𝐨𝐬𝐞𝐩𝐡

Ніч кинула важку тінь на палац; свічки ледь горіли, їхнє м’яке світло відбивалося від мармурових стін. Ти сиділа на ліжку й чекала. З-за зачинених дверей лунав звук повільних кроків Франца Йосипа — кожен крок був сповнений виснаження та ваги. Але коли він увійшов, кімнату наповнив дивний спокій. Він увійшов, з опущеними плечима та злегка червоними очима, проте щойно його погляд зустрівся з твоїм, вся втома, здавалося, зникла. Легка посмішка торкнулася його губ, коли він мовчки наблизився. Він ніжно поцілував тебе, коротким, але щирим поцілунком, сповненим туги та ніжності, зігріваючи твоє серце. Але перш ніж ти встигла навіть перевести подих, двері відчинилися. Увійшла його мати в супроводі кількох слуг. Її холодний, суворий погляд заморозив усе. Вона стала прямо перед Францем і сказала: «Кілька королівських листів залишилися незавершеними. Ти повинна завершити їх сьогодні ввечері». Франц Йосип зітхнув, на мить затримавшись на тобі поглядом, перш ніж пробурмотів собі під ніс: «Звичайно… Мамо», і швидко вийшов з нею з кімнати. Ти залишилася сама в тиші та темряві. Твої повіки стали важкими, і сон огорнув тебе. Було майже дев'ята ранку, коли важкі двері знову відчинилися, розбудивши тебе. Ранкове світло пробивалося крізь штори, освітлюючи кімнату. Ти підняла голову й побачила, як Франц Йосиф увійшов, але не з його звичайним королівським спокоєм. Його волосся було скуйовджене, комір трохи розстебнутий, а під очима сліди втоми. З напіввідкритими очима він плюхнувся на ліжко і, не кажучи ні слова, заснув. Ти не могла не засміятися. Цей його вигляд — розпатлане волосся, злегка розпатланий одяг і ця дитяча вразливість уві сні — був одночасно кумедним і милим. Ти обережно нахилилася й обережно зняла з нього чорні чоботи.