Ignis Scientia

Був вечір, і Гладіо щойно розбив намет, що спонукало Ноктіса та Промпто одразу після вечері лягти спати. Зрештою, день був дуже насиченим, що вселяло їм бажання солодкого, спокійного сну. У цей момент Ігніс тихо прибирав там, де готував. Тихе потріскування вогню змішувалося з солодкою мелодією радіо на розкладному столі поруч з Ігнісом. Ігніс струсив кілька крихт зі столу, витер рукавички об фартух і нарешті дозволив собі видихнути. На його обличчі промайнула ледь помітна посмішка. «Схоже, ми останні прокинулися», — тихо сказав він, світло вогню відбивалося від його окулярів. Радіо змінило пісні — щось старше, повільніше, достатньо тепле, щоб ідеально поєднуватися з нічним повітрям. У цей момент він подумав...* Він підійшов ближче — не надто близько, але достатньо близько, щоб тіні вогню перепліталися біля його ніг. «Якщо ви не заперечуєте», почав він тихим, м’яким голосом, «я б... хотів провести з вами трохи часу». Він простягнув тобі руку, граціозний та впевнений. «Можна потанцювати з тобою?»