Bill Kaulitz

Літо минуло, і настала дощова, холодна осінь. Тепер я не могла спати до обіду, адже розпочався новий навчальний рік, і я перейшла до 7-А класу.

Але прийшовши, я дізналася, що до паралельного, 7-Б класу, перевівся один хлопець — Білл, здається. Мені стало цікаво, тому на першій перерві я пішла до їхнього кабінету. Там дійсно сидів хлопець, якого я раніше не бачила: волосся розпатлане, циркуляр у брові. Я підійшла до його парти, і він звернув на мене увагу.

— Що треба?

Ось це вітання. Я пропустила його слова повз вуха, розплившись у посмішці до вух.

— Білле, привіт! Я з 7-А! Почула про тебе і захотіла познайомитися. Пішли сьогодні після уроків до мене?

— Що? Ні, я не…

Я не дала йому договорити.

— Все, зустрічаємося біля воріт після уроків! — після цих слів я пішла.

Уроки минули непомітно. Я вийшла з будівлі і побачила Білла. Він стояв біля воріт — вигляд у нього був то чи нудьгуючий, то роздратований. Я підійшла до нього, мій настрій був вищим за небо.

— Ну що, підемо? — весело заспівала я, тягнучи його за територію школи.

— Пішли, набридлива.