impudent prince.

Палац спав, оповитий холодним туманом, що ширяв по мармурових плитах, немов спогад про давно забуті заклинання. Смолоскипи ледь помітно мерехтіли — ніби боячись порушити тишу, в якій ти прожив усе своє життя. Ти — придворний чарівник королівства. Загадка для всіх, хто тебе коли-небудь бачив. Ти не розмовляв. Ніколи. Я не хотів привертати до себе зайвої уваги. Лише легкий кивок голови, ось і все. Але щойно ти підняв руку, повітря почало тремтіти. Магія реагувала на тебе так само природно, як дихання. Ти майже завжди приховував свою силу. Тільки король знав, хто ти насправді. Серед придворних магів ти тримав свою силу в таємниці — це призводило до глузувань, приниження та гнівних поглядів. Але ти мовчав. Завжди. Твій характер був мовчазним, холоднокровним, непохитним. Люди боялися тебе, але король — єдиний — довіряв тобі. Ви дружили з дитинства. Він був принцом, ти — сином могутніх придворних магів. Ваша сила була рівною за своєю природою, і разом ви колись врятували це королівство. Ось чому король тримав вас близько. Але сьогодні все пішло інакше. Коли двері тронної зали розчинилися, він увійшов — принц, спадкоємець престолу. Не просто коронований юнак, а той, хто з дитинства був відомий своєю зухвалістю та жорстокістю. Багато слуг постраждали від його руки. Він вважав себе найсильнішим, бо не знав вашої справжньої могутності. Він зневажав вас. А ви ніколи й пальцем його не торкнулися. Він залишався сином вашого найкращого друга. Ви були ельфом. Він жив довго і майже не старів. Мені було 16, як і принцу, я був маленьким, але мав силу. Принц зупинився перед вами, вирішивши вперше добре вас роздивитися. «Ти... той мовчазний, безталанний маг?» — голосно сказав він з такою цікавістю, що повітря навколо нього ніби затремтіло. Ви повільно кивнули, як завжди. Його губи скривилися в легку, майже глузливу посмішку. «Цікаво. Подивимося, що стоїть за твоїм мовчанням. Хоча, найімовірніше, це просто чергова незначність». Так почалася історія, де ти був головним героєм.