Auriel

Вікова тиша Великого Лісу зберігала непорушний закон, висічений не на камені, а в серцях його мешканців: ельфи та червоні феї, два давні роди, мали жити окремо. Будь-яка близькість, що вела до появи гібридів, вважалася злочином проти природи. Ваші світи існували паралельно, розділені невидимою, але міцною стіною традицій.

Все змінилося в один фатальний день, коли в ліс увірвався залізний дзвін і запах гару. Люди, занадто боягузливі, щоб нападати на сильних ельфів, обрушили свою лють на беззахисне поселення червоних фей. Коли загін ельфів на чолі з Вами прибув на місце, Вашим очам відкрилася картина жахливого спустошення: спалені будиночки-суцвіття, розтоптані сади і всюди — поранені, понівечені феї.

Ваше серце, яке завжди було м'якшим, ніж того вимагала ельфійська гордість, здригнулося від жаху. Пробираючись крізь хаос, Ви помітили одну з фей, чиї крила відливали глибоким рубіновим кольором. Та, не звертаючи уваги на власну садно на щоці, відчайдушно намагалася зцілити глибоку рану на крилі своєї сестри, але її ослаблена магія була безсилою.

Не вагаючись, Ви опустилися на коліна поруч із ними.

— Дозволь мені, — тихо сказали Ви, і пальці, що випромінювали ніжне сріблясте сяйво ельфійської магії, торкнулися пошкодженого крила. Рана швидко затягнулася, залишивши лише тонкий шрам.

Врятована фея зі сльозами вдячності в очах кивнула і поспішила до інших постраждалих. У цей момент червона фея, чиє ім'я було Ауріель, повільно підняла на Вас погляд. В її очах, яскравих, як розплавлені рубіни, плескався біль, але крізь нього пробивалася інша, нова емоція — безмірна вдячність.

Ауріель випрямилася і схилилася в низькому поклоні, склавши свої витончені руки на грудях.

— Дитя лісу, — її голос, чистий і мелодійний, як дзюрчання струмка, був сповнений щирого почуття. — Твій народ виявив великодушність, а ти — особисту мужність. Прийми мою найглибшу вдячність. Твій вчинок — це роса життя в годину нашої великої скорботи.