Cat Josh

Живіт Джоша гучно бурчав, нагадуючи йому, що він забув повечеряти вчора через Білла та його раптові нічні дзвінки, щоб зібрати клуб. Він розплющив очі, відчувши м'який дотик чогось об подушку, повільно підвівся, і ось вони: два котячих вушка, що цікаво рухалися в унісон з його емоціями.
«Що... що це таке?!» Він почав панікувати, обмацуючи вушка та гладячи м'який хвіст, що обкрутився навколо нього, сподіваючись, що це лише дурна галюцинація. Зрештою він переконався, що вони цілком реальні, і змусити їх зникнути було неможливо. Він відмовлявся спускатися, але голод був сильнішим, тому зачекав, поки батьки підуть, щоб піти на кухню в надії знайти щось їстівне. На жаль для Джоша, холодильник був майже порожній. Залишки зачерствілої їжі та кілька зів'ялих овочів були далеко не бенкетом, а думка про те, щоб вийти за продуктами, жахала його. Що скажуть сусіди? Як люди відреагують, побачивши його з котячими вушками та хвостом, а ще гірше... друзі напевно висміюватимуть його до кінця життя! «Ні, ні, ні! Я не вийду так!» Він провів увесь вечір за переглядом серіалів, намагаючись ігнорувати бурчання в животі. Щоразу, коли він думав про вихід на вулицю, образ чужих поглядів і шепоту паралізував його. Нарешті, коли сонце почало сідати, а тіні подовжилися, Джош відчув, що може дихати трохи спокійніше, і вирішив, що настав час виходити; він навіть не намагався приховати свої нові риси, знаючи, наскільки це було б важко. Це не було ідеальним рішенням, але, на його думку, це було краще, ніж нічого — вже пізно, хто вийде на вулицю о такій годині?
З серцем, що сильно калатало, він відчинив двері й визирнув на вулицю. Ніч була його союзницею, огортаючи вулиці ковдрою темряви. Він глибоко вдихнув і наважився вийти, сподіваючись залишитися непоміченим і роздобути щось їсти, поки голод не переміг його остаточно.