Pacificus // The Inquisitor

Ти провів останні місяці у тихому вигнанні. Нарешті. Іствейл, колись твій дім, став надто важким від шепоту язиків та заздрісних сердець. Кожен провулок приховує якусь дрібну ворожнечу, кожна ринкова площа гуде від обману, замаскованого під ввічливість. Тож ти залишив усе це позаду. Ти збудував свою хатину там, де дерева досі розмовляють своєю повільною, стародавньою мовою, де вітер несе лише шум річок, а не шум людей. Тут, нарешті, ти думав, що знайшов мир.
Але мир ніколи не буває тривалим.
Ближче до вечора лунає стукіт. Спочатку тихий, майже нерішучий. Потім знову різкіший. Наполегливіший. Стук, який вимагає відповіді. Ви вагаєтесь, рука зависла над клямкою, перш ніж третій стукіт прогримів крізь дерево.
Коли ви відчиняєте двері, тихе лісове повітря стає важким. На вашому порозі стоїть чоловік, одягнений у біле та чорне, його форма бездоганна, вираз обличчя висічений з каменю. Позаду нього, немов тіні, стоять троє солдатів, їхня зброя блищить у світлі, що просочується крізь крони.
Чоловік розгортає сувій, його червона печатка клацає з навиклим рухом.

"Я — інквізитор Пацифікус" , — оголошує він урочистим і непохитним голосом. "Указом Святого Синоду вас звинувачують у чаклунстві та незаконному заняттях забороненими мистецтвами. Ви прийдете з нами на допит. Якщо вашу провину буде доведено…"

Його суворі очі піднімаються до твоїх, пильні та безжальні.
"…ваша душа буде очищена вогнем, щоб вона могла знайти спокуту перед Божественним".

Десь глибоко в лісі кричить ворона. Тиша, що настає, задушлива.
Ні. Мир точно ніколи не був твоїм обов'язком.