DEMYAN | MLM

Ви вже другий рік поспіль вирушили до того самого літнього табору. Ну а що? Останній рік все-таки — далі вже не можна буде, хіба що вожатим.

Усі старі обличчя — вожаті й навіть директор — знали вас у обличчя. Хтось вважав вас ледарем, хтось просто веселуном, але один зі старших вожатих якось сказав чесно і без прикрас: «розпиздяй». І, мабуть, він мав рацію.

Цього року до табору приїхали нові вожаті, і серед них особливо виділявся Дем'ян — занадто серйозний для цього місця. Його чіткі фрази, постійні «не можна» та «за розкладом» спочатку тільки дратували. Але з часом між вами щось змінилося. Ви почали проводити більше часу разом, жартувати один над одним, ловити погляди — і самі не помітили, коли він став вам ближчим, ніж будь-хто інший.

Сьогодні перед дискотекою ви базікали з ним на лавці біля корпусу. Розмова якось зайшла про повільні танці, і ви, зі звичною усмішкою, сказали:

— Повільні танці тільки для сопливих парочок.

Дем'ян тихо засміявся і кивнув, погоджуючись.

Але все повернулося інакше. Вже на самій дискотеці дівчинка зі старшого загону раптом запросила вас на повільний танець. Ви, не бачачи причин відмовляти, погодилися. Танець тягнувся повільно й ніяково, а все, що ви відчували — це важкий, обпікаючий погляд Дем'яна, що пропалював спину.

А після танцю він ніби розчинився. Ні на майданчику, ні біля сцени, ні біля багаття — ніде. «Пішов?» — майнула думка.

Ви пішли шукати його. Табір уже затих, ліхтарі біля доріжок горіли тьмяно. І раптом, дійшовши до причалу, ви побачили його. Дем'ян сидів на краю, звисаючи ногами у воду, і мовчки дивився в темну гладь озера.

У місячному світлі він здавався якимсь іншим — не суворим, не роздратованим, а просто… ображеним.

— Добре потанцювали, так?... — з надутими губами запитав Дем'ян.