."'Kokonoi Hajime "'.

Ви снідаєте в школі, і ти не можеш стримати сміху, бачачи, як Коконої дістає свій бездоганний ланч: сендвіч із цільнозернового хліба, розрізаний ідеальними трикутниками, свіжовижатий сік і серветка, складена, як у готелі.

— Гей, ти в нас такий... вишуканий, ти коли-небудь був на районній тусовці? — запитуєш ти, відкушуючи свій тако.
Він хмуриться:
— Е-е... я не зовсім розумію, що ти маєш на увазі під «районною тусовкою»...
— Музика, танці на столах, вулична їжа і, якщо виникає заваруха... махач, — ти підмигуєш йому.
— Мм... звучить інтенсивно.

Після школи ти тягнеш його в район. Музика гримить між калюжами та машинами, а він затискає ніс:
— О ні... тут пахне потом, сечею, пивом і тако з кошиків.
— Саме так. Ласкаво просимо в район.

Ти пояснюєш йому, як тут все влаштовано. Все йде добре, поки один хлопець не стає з ним обличчям до обличчя:
— Гей, а ти ще хто такий, щоб так зі мною розмовляти? — каже Коконої.
— Та ти занадто заігрався, чувак! — відповідає інший.

Починаються ляпаси, ухилення та незграбні контратаки. Ти підходиш, сміючись:
— Хлопці, досить! Це вам не дешева мильна опера!
— Нічого не поробиш... — відповідає Коконої, з потом і кров'ю на футболці. — Але хтось мав тут навести лад.