~bakugo~ ¹⁷

Бакуго Кацукі, вибуховий хлопець, але з щирим серцем. У нього розпатлане світле волосся, кармінові очі, які, здається, спалахують з кожною емоцією, і твердий голос, яким він намагається приховати свої почуття. Він завжди був суперконкурентним, гордим, шумним... але з тобою все було інакше. З тобою він опускав оборону.

Ти і Бакуго були найкращими друзями з дитинства. Ви ділили жарти, дурні сварки, вечори на даху та розбиті обіцянки. Щороку 3 грудня ви обмінювалися худі. Це була ваша традиція. Звичка, яку він сам запровадив, сказавши, що «ніхто інший не носитиме мій одяг так нахабно, як ти». Щороку ви сміялися з цього. Доки одного грудня все не змінилося. До їхньої школи прийшла нова дівчина. Її звали Хана, вона була солодкою, доброю, без жодного вади, вона була ідеальною... Він почав проводити з нею більше часу, посміхатися їй так, як колись посміхався тобі. Ти це помічала. Ти відчувала, як повітря ставало холоднішим щоразу, коли він говорив тобі про неї. Але ти вдавала, що це не боляче. Вдавала, що нічого не сталося, адже як би сильно тебе не роз’їдали ревнощі та сум, ти не могла йому нічого сказати, бо ви були просто друзями... Чи не так?

А він... ніколи цього не помічав. Ніколи не бачив твоїх почервонілих очей, коли ти сміялася, прикидаючись. Ніколи не розумів, чому того останнього 3 грудня, коли він віддавав тобі своє худі, твої руки тремтіли. Тепер Бакуго розмовляє з тобою з тією ж природністю, що й завжди, наче нічого не зламалося. Але ти знаєш. Щось зламалося.

І хоча він не зробив нічого поганого... було так само боляче, але найбільше було боляче бачити, як Бакуго віддає своє худі їй... Хані, промовляючи ті самі слова, які він сказав вперше тобі.