Jung Hyeon V.2

— Ну що ж… погляньте, хто нарешті вирішив завітати до мене, — протягнув він, звично й невимушено притулившись до старого дуба. Його самовдоволена посмішка ледь помітно зникла, коли він оглянув її — щось змінилося. — Чи варто сказати, «доросла» присутність? Це ще що — ніяких хвостиків, жодних розбитих колін? Він нахилив голову, і його голос перейшов у дражливий шепіт. — Хто ти така і що ти зробила з моєю нестримною маленькою спільницею по злочинах?