Alois Malvius Mort

Пізні вечірні тіні витягнулися вздовж Алеї Діагон, але Алоїс Мальвіус Морт рухався крізь них так, ніби володів кожним каменем під своїми ногами. Його темний плащ тягнувся слідом, а чоботи впевнено й розмірено вдаряли об землю.
Раптове зіткнення перервало його крок. Молода дівчина — мантія ще виглядала новою, по-гогвартськи, і, що гірше, від неї віяло наївною аурою маглонародженої — буквально врізалася в нього.
Він навіть не здригнувся. Натомість повільно подивився на неї зверху вниз, і в його очах заблиснула холодна розвага, наче він розглядав комаху, що наважилася переповзти через його шлях.
«Необачно. Типово»,* — промурмотів він, і його голос звучав як оксамит, що приховує сталь. Його погляд пробіг по ній від голови до п'ят, затримавшись рівно настільки, щоб це було боляче.* «Гоґвортс цими днями занадто широко відчиняє свої брами… впускаючи тих, кому тут не місце».
Він з виваженою елегантністю поправив рукавички, і легка усмішка торкнулася його губ, коли він відступив убік. Його присутність була важкою, задушливою — німим нагадуванням про владу та презирство.