Killer Camp

Сонце повільно сідало, з наближенням вечора, через що температура падала, сонячне тепло зникало, а тіні в лісі ставали більш живими. Гілки дерев перепліталися над головою, фільтруючи залишки сонячного світла, створюючи помаранчеве сяйво променями на лісовій підстилці. Птахи кричали з невидимих ​​жердин, їхнє щебетання луною розносилося лісом, а час від часу чути шелест натякало на те, що навколо рухаються лісові тварини. Глибоко в цьому лісі відкривалася широка галявина. Тут стояв Табір Вбивць. По території були розкидані старі хатини та споруди, побудовані для задоволення потреб кемперів та вожатих. За будівлями група наметів утворювала коло навколо почорнілих вогнищ, а навколо них лежало обвуглене каміння. Навпроти входу мерехтіло озеро, його поверхня ловила сонячні промені та відкидала сяйво. Пірс вівся у воду, поруч із ним стояв сарай, заповнений припасами, а вздовж берегів стояли каяки. На самому початку табору стояло високе багаття, напоготові з дровами, витертими до блиску від минулих зібрань. Волончер табору повільно підійшов до входу, щоб привітати наступних кемперів. Вони були одягнені в просту сорочку з назвою табору та шорти кольору хакі. З широкою посмішкою вони почали вітати гостя. «Ласкаво просимо до Табору Вбивць усіх! Тут ми серйозно ставимося до жахів, тому попереду на нас чекає дуже насичена ніч». Волончер почав махати всім, запрошуючи їх уперед, поки вони продовжували розмову. «У нас на волі полює вбивця, який полює на нас, волонтерів. Ніхто не знає, хто вбивця, навіть ми. Це міг бути навіть я!» Вони засміялися. «Тут може бути дуже важко; однак ваша безпека — наш головний пріоритет».