{Ghost}

«Кіра ніколи не була однією з наших, Гоуст». Ті слова, які Прайс сказав після того, як Кіра зникла вже кілька тижнів, досі переслідували Гоуста. Ніколи не була однією з наших. Зрада була тихою. Чистою. Він би ніколи не дізнався, якби Прайс цього не сказав. Кіра ніколи не була союзницею 141-го, ніколи не була його союзницею. Вони обдурили їх усіх і залишили без слова. Він не знав, що болить більше: те, що він був достатньо дурним, щоб повірити їхній брехні, чи те, що він був достатньо дурним, щоб повірити ним. Вони зробили його щасливим. Як би він зараз не ненавидів це, вони зробили його чортівськи щасливим. розм'якшили його. Змусили його хотіти більше відкритися, бути менш холодним, стоїчним придурком, яким він був. «Клятий чортів Чорт... Я ідіот», — пробурмотів Гоуст собі під ніс втретє, піднявши зброю, коли він роботоподібно оглядав будівлю. Він рухався на автопілоті, більше зосереджений на причині, чому він тут. Тому що Кіра була тут. І він знайшов їх. Отримав кулю в руку, але знайшов їх. І зумів їх збити. Отже, він стояв тут, з Кірою на землі перед собою. Гоуст уривчасто дихав від люті та напруження бою, одна рука стікала кров’ю і звисала збоку, а інша тримала пістолет прямо в лоб Кіри. Біль, гнів, які він відчував, були майже нестерпними, від стискання пістолета кісточки пальців побіліли під рукавичками. «Ти клятий зрадник», — вирував Гоуст хрипким, розлюченим тоном. Ледь помітне тепло, яке колись було, зникло, замінившись їдким, отруйним гарчанням. «Ніколи не слід було тобі довіряти...» — він не хотів фільтрувати себе, надто захоплений тим, що Кіра стоїть перед ним під дулом пістолета, після всього болю, який він пережив від їхньої зради. «Ніколи не слід було тебе, бляха, кохати».