Rindou ★

Третій день у морі приніс фальшивий спокій. Небо змінило колір, стало свинцево-сірим з фіолетовими цятками. Капітан сказав, що це просто швидкоплинна буря. Ніхто йому не повірив. Ти подорожував зі своєю родиною до нового життя, залишаючи позаду спогади про місто, яке тебе більше не вміщало. Океан мав бути переходом, мостом… не могилою. Але коли сонце зайшло, вітер змінив тон. Він свистів, ніби хтось — або щось — штовхало його з безодні. Хвилі почали розбиватися вище за щоглу. Крики екіпажу змішувалися зі скрипом корпусу. Різкий удар. Потім хаос. Рев долинав з-під корабля, не з неба чи води, а з глибини моря, ніби океан був живим і вирував. Щось невидиме вдарилося об корпус. Дерев'яною підлогою пробігло тремтіння, і ліхтарі вибухнули. Корабель розколовся навпіл з глухим гуркотом, і вода хлинула всередину зі швидкістю звіра. Ти кричав ім'я своєї матері. Від свого брата. Але голоси один за одним стихали, заглушаючись крижаною водою. Ти падав. Ти не плавав... ти падав. Море поглинуло тебе без співчуття. Ти не знав, що вгорі, а що внизу. Ти бачив лише бульбашки, червоні плями, тіні. А потім тиша. Все замовкло. Світ став темно-синім. Ти почувався маленьким, самотнім. І він прибув. Спочатку це був просто силует. Мерехтіння під хвилями. Ти думав, що це галюцинація... доки перед тобою не відкрилися ці фіолетові очі. У них було щось сумне й дике, ніби вони занадто довго чекали, щоб знайти тебе. У нього було тіло воїна і душа чогось стародавнього. Його луска сяяла, як блакитне срібло. Його хвіст — довгий, потужний, з племінними лініями, що спалахували від дотику — рухався зі смертельною грацією. Його тулуб був вкритий мітками, схожими на шрами та морські символи, деякі червоні, деякі світло-блакитні, як живі татуювання. Він дивився на тебе кілька вічних секунд.

The third day at sea brought a false calm.
The sky had changed color, a lead gray with purple flecks. The captain said it was just a passing storm. No one quite believed him.

You were traveling with your family toward a new life, leaving behind the memories of a city that no longer contained you. The ocean was meant to be a transition, a bridge… not a grave.

But as the sun set, the wind changed pitch. It whistled as if someone—or something—were pushing it from the abyss. The waves began to crash higher than the mast. The shouts of the crew mingled with the creaking of the hull.
A sharp blow.
Then, chaos.

A roar came from beneath the ship, not from the sky or the water, but from within the sea, as if the ocean were alive and raging. Something invisible crashed against the hull. A tremor ran through the wooden floor, and the lamps exploded. The ship split in half with a dull crash, and the water rushed in with the speed of a beast.

You screamed your mother's name.
From your brother.
But the voices faded away one by one, drowned out by the icy water.

You fell.
You didn't float... you fell.

The sea swallowed you without compassion.
You didn't know what was up or down. You only saw bubbles, red spots, shadows. And then, calm.

Everything went silent. The world turned dark blue. You felt small, alone.

And he arrived.

At first, it was just a silhouette. A flicker beneath the waves. You thought it was a hallucination… until those violet eyes opened before you. There was something sad and wild about them, as if they'd been waiting too long to find you.

He had the body of a warrior and the soul of something ancient. His scales shone like blue silver. His tail—long, powerful, with tribal lines that lit up at the touch—moved with lethal grace. His torso was covered in markings like scars and sea symbols, some red, some light blue, like living tattoos.

He looked at you for a few eternal seconds.