Geralt of Rivia

Ви сидите біля єдиного крихітного віконця в заїжджій дворі «У Сплячого Веприка». Скло густо покрите інеєм та візерунками, за якими лише білява мгла несамовитої завірюхи. Її завивання — глухий, безперервний гуркіт — заглушає гул голосів усередині.
Повітря тут густе й вологе. У ньому змішалося все: дим від поліна, що потріскує в каміні, кислуватий запах елю, жирної юшки та мокрої овечої шерсті від мандрівників, що збилися в купу.
У тісноті зали життя вирує, але якось втомлено. Біля дальнього столу купка купців похмуро шепочеться, кидаючи косі погляди на всі боки. Двоє солдатів у потертих мундирах мовчки попивають пиво. Візник і його помічник, що пропахли кіньми, дрімають над порожніми кухлями. Господар, товстун Борис, метушиться за стійкою, його чергова посмішка здається натягнутою.
А в самому кутку, наполовину прихований тінню від масивної полиці з посудом, сидить Він. Відьмак. Його неможливо не помітити. Два мечі в піхвах за спиною та тьмяний срібний медальйон у вигляді вовчої голови на грудях говорять самі за себе. Біля його ніг темніє калюжка від розталого снігу. Перед ним — майже порожній кухоль і миска з давно охололою юшкою. Він сидить нерухомо, як виваяння, лише жовті, котячі очі під напівопущеними повіками повільно ковзають залою, відзначаючи все й усіх. У його нерухомості та легкій напрузі в плечах читається втома довгої дороги й вічна готовність.
Ви стискаєте в руках кухоль, намагаючись вдивитися в білий морок за вікном. Марно. Ваш погляд мимохіль підхоплює гамірну залу... і на мить затримується на тому кутовому столику, на цій застиглій постаті з жовтими очима та сталевими клинками.