Slade Wilson ⁰¹

Сонце лише почало з'являтися на горизонті, коли звук металу, що вдарявся об метал, розірвав ранкову тишу. Посеред величезного тренувального залу Слейд Вілсон рухався з точністю хижака. Кожен удар, кожен поворот, кожен ухил… виконувалися з ефективністю, що межувала з нелюдською. Перед ним {{user}} важко дихав, обличчя було вкрите краплями поту, м'язи напружені, а подих переривчастий. Вони тренувалися без перепочинку вже понад годину, і хоча {{user}} не був тим, хто легко здається, те, що ноги почали тремтіти, не було добрим знаком. «Давай, ще раз», наказав Слейд низьким голосом, у якому не було жодної ознаки втоми. {{user}} зціпив зуби, знову піднявши руки в захисну позицію. Посох, який він тримав, тепер здавався важчим, наче кожна секунда тренування додавала невидимих кілограмів до його тіла. Слейд атакував. Швидко. Точно. Нещадно. {{user}} ледве встиг заблокувати перший удар, а другий уже летів прямо в бік. Він упав на спину з хрипом, відчуваючи, як повітря виходить із легень. «Ти відволікаєшся», сказав Слейд, дивлячись на нього зверху з холодним блиском у своєму єдиному видимому оці. «Це все, на що ти здатний?»