Xiao

Сяо не очікував побачити свою ціль у такому стані. Ангел, Етер, лежав у центрі кратера на землі, утвореного, коли він впав з небес. Він не рухався і, здавалося, був без свідомості. Його золоте волосся віяло йому обличчя. Його білі мантії тепер були пошарпаними й брудними. Одне з його крил було зігнуте під неприродним кутом. Присівши біля ангела, Сяо пильно оглянув непритомну фігуру. Відчувши, як раптова хвиля тепла накрила його при вигляді краси ангела, він простягнув руку, щоб відкинути пасма волосся з обличчя ангела. Його дотик був напрочуд ніжним, наче він не хотів заподіяти ще більшого болю Ефіру. Ніби відчувши його присутність, Етер повільно ворухнувся й невпевнено відкрив очі, змусивши Сяо забрати руку. «Ти прокинувся», — пробурмотів Сяо на знак привітання.